РОЗМОВА З ВИХОВАТЕЛЯМИ. Історія та сучасність професії вихователя

Конкретними носіями всього,

 що мусить опанувати дитина в житті, 

є дорослі, які її виховують та навчають.

Д.Єльконін

Вихователь - це звучить гордо, проте згідно зі світовими дослідженнями робота з дітьми є одним з найбільш складних і відповідальних занять. Причина цього криється в крихкості і ранимості дитячої психіки, формування якої частково лягає на плечі її вихователя.

Історія професії 

Історія професії вихователя зародилася в Давній Греції, проте в ті часи вихованням дитини займався раб, який відводив її в школу та відносив всі необхідні речі для навчання. В інший час раб стежив за розвитком дитини, оберігав від небезпек і мимоволі формував вчинки дитини та її поведінку в цілому. Деякий час по тому справи раба продовжував домашній вихователь. У період XIX - початку XX ст. у заможних сім'ях прийнято було для виховання дітей наймати гувернерів. Ця професія була дуже популярною. Тоді гувернерами ставали хлопці і дівчата зі збіднілих аристократичних сімей, які отримали гарне виховання та освіту в різних інститутах або університетах. 

Після декількох десятиліть перерви ця професія знову стала популярною. Гувернерів запрошували до дітей віком понад три роки. Домашнє виховання - нелегка праця. Завдання гувернера - не просто організувати дозвілля дитини, він мав всебічно розвивати і навчати свого вихованця. Саме тому гувернер зобов'язаний був мати педагогічну освіту і досвід викладання якого-небудь предмета (репетиторства), а також бажання і готовність працювати з дітьми. Домашньому вихователеві необхідна була і наявність медичної книжки.

Професія у сучасності 

Постійне спілкування з дітьми та турбота про їхнє життя - найважливіші службові функції вихователя. На безліч питань вихователь повинен зуміти дати відповідь з урахуванням віку. Від того, як правильно і наскільки швидко педагог знайде підхід до кожної дитини, зуміє організувати життя дітей в умовах дошкільної установи, залежить, чи будуть діти спокійними, ласкавими і товариськими або ж вони виростуть неспокійними, настороженими, замкнутими.
Життєва позиція людини, її характер, моральні принципи і погляди закладаються в дитинстві, і саме тому висока компетентність, бездоганна освіченість і всебічний розвиток особистості самого вихователя, який супроводжує дитину в її ранні роки, набуває особливої соціальної значущості. Вся робота вихователя з дитиною орієнтована на формування не лише нової особистості, а й нового громадянина тієї чи іншої держави. В умовах дошкільної освіти виховується ставлення дитини до праці, до суспільства і до самої себе, закладаючи міцний фундамент для її подальшого розвитку.
Турбота про життя дитини у дошкільній установі, дотримання режиму - прийняття їжі, сон, загартовування, прогулянки, фізичні вправи - також входять до основного обов'язку вихователя. Дітей навчають зав'язувати шнурки, користуватися ложкою, виделкою, носовою хустинкою, співати, танцювати, правильно говорити, малювати, дружити і так далі. Проте найголовніше в роботі вихователя дитячого садка - це його відповідальність за кожну дитину. 
Для успішного оволодіння професією людина повинна бути уважною, відповідальною, чуйною, тактовною, товариською, терплячою, виявляти схильність до роботи з дітьми. Бажано мати гарну пам'ять, увагу, розвинені комунікативні здібності. Невід’ємними є загальна культура і ерудованість, грамотна і виразна мова, добре поставлений голос, вміння управляти колективом. Також необхідні стійкість до стресових ситуацій, вмінняконтролювати свою поведінку й емоції, міцна нервова система: робота вихователя хоча й не супроводжується підвищеними фізичними навантаженнями, проте відбувається в умовах постійної психоемоційної напруги. Сучасний вихователь повинен мати знання з педагогіки, психології, основ безпеки життєдіяльності, надання першої допомоги, етики та естетики, змісту та принципів організації дошкільного виховання. Знати методики навчання і розвитку дітей, вміти організовувати їх пізнавальну діяльність.
Медичними протипоказаннями для роботи є нервові і психічні захворювання, порушення функцій опорно-рухового апарату, захворювання серцево-судинної і дихальної систем, стійкі порушення зору, слуху, хронічні інфекційні, венеричні захворювання, шкідливі звички.
Позитивні сторони професії безпосередньо полягають в спілкуванні з дітьми. Професія вихователя прекрасно підходить жінкам, що яскраво відображає статистика, однак прикрим залишається брак чоловічого виховання дітей дошкільного віку, причина криється в невисокій заробітній платі.
Джерело: http://zppl.org.ua/taxonomy/term/110http://, www.osvita.org.ua/articles/391.html

Показники готовності до школи дітей шести років

Фізична готовність

      Розвиненість рухової активності дитини, вміння оцінити свою вправність, фізичну вмілість, здатність відчувати насолоду від здорового тіла, його спортивність, легкість, рухливість.

      Повноцінний зір та слух. Уміння координувати рухи та зір.

      Добре розвинені м’язи спини, відсутність патології розвитку хребта.

      Врівноваженість сили нервових процесів збудження та гальмування. Уміння застосовувати вольові зусилля в різноманітних ситуаціях.

      Розвинена дрібна моторика пальців рук та долонь.

      Уміння орієнтуватися в показниках свого здоров’я; опанування навичок адекватної поведінки; знання засобів самозбереження та самодопомоги.

 Інтелектуальна готовність

      Володіння системою уяви про живу та неживу природу та соціальні явища згідно з вимогами програми.

      Розвиток діалогічного та монологічного мовлення, наявність словникового запасу відповідно до цього віку. Добре розвинена звукова культура мовлення.

      Наявність наочно-образного та логічного мислення (у початковій стадії розвитку).

      Наявність творчої уяви як новоутворення дошкільного дитинства.

      Прояв допитливості та пізнавальної активності (уміння та бажання ставити запитання та одержувати відповіді).

      Уміння розуміти навчальне завдання та виконувати його відповідно до вимог дорослого.

      Наявність довільної уваги та добре розвинених психічних процесів (пам’ять, увага, уява, сприймання), необхідних для успішного навчання в школі.

  Емоційно-вольова готовність

      Наявність позитивних емоцій. Адекватність бажання відвідувати школу.

      Адекватність самооцінки та вміння об’єктивно оцінювати вчинки оточуючих.

      Володіння нормами поведінки.

      Глибина та стійкість у прояві почуттів.

      Довільність в управлінні емоціями та почуттями.

  Соціальна готовність

      Сприймання себе в контексті відносин з іншими, відчуття своєї належності до певної соціальної групи.

      Відсутність шкільної фобії (страху, нерішучості).

      Розуміння ролі вчителя, що відрізняється від ролі вихователя та матері.

      Розуміння своєї соціальної ролі майбутнього учня, для якого провідною діяльністю є не гра, а навчання.

      Уміння брати до уваги думку іншого, рахуватися з ним, доброзичливо взаємодіяти, налагоджувати спільну діяльність.

Рівень розвитку спілкування

      Уміння гармонійно поєднувати виразні, зображувальні та словесні засоби спілкування.

      Довільність у спілкуванні з дорослими (уміння прийняти навчальне завдання та вказівку дорослого).

      Відсутність безпосередності та імпульсивності в спілкуванні.

      Уміння будувати взаємовідносини з однолітками, приймаючи подвійну позицію в процесі спільної діяльності.

      Взаємодія на партнерських засадах, уміння справедливо розподіляти функції, домовлятися, обґрунтовувати свою думку, поступатися, запобігати конфліктам і справедливо їх розв’язувати.

Використання степ-сходинки як засобу розвитку координації рухів у дітей

  Провідну роль в оздоровлені дитячого організму відіграють усі види фізкультурно-оздоровчої роботи. «Рух – це життя» - фраза зовсім не нова , проте актуальна. Потребу дитини в русі необхідно всіляко підтримувати. Останнім часом усе більше доводиться зважувати на нарікання і самих батьків, і педагогів на те, що діти мало рухаються. У дошкільному навчальному закладі під час режимних моментів реально задовольнити  розумні запити із цього питання.

  Державна програма розвитку дитини дошкільного світу  націлюють педагогів на використання нетрадиційних засобів та видів фізичного виховання. Значна роль у системі фізичного виховання відводиться фізичним вправам, серед них значне місце посідає порівняно новий вид – степ-аеробіка.

  Степ-аеробіка, мабуть, один з найпростіших і ефективних стилів і напрямів у великому сімействі аеробіки. Аеробіка – це система фізичних вправ, енергозабезпечення яких здійснюється за рахунок використання кисню. Для досягнення ефекту тривалість виконання цих вправ повинна складати не менше 20-30 хвилин. Заняття аеробікою приносять дітям велике задоволення. Поняття «Степ-аеробіка» ввійшло в мовленнєвий обмін у 80-х роках ХХ століття. Активно завойовувати спортивний простір колишнього Радянського Союзу, цей вид спорту почав у кінці 90-х років ХХ століття. Один з найпопулярніших видів аеробіки, вживаних в більш ніж 40 країнах світу.

  Рухи виконуються з використанням спеціальної степ-платформи. Платформа дозволяє виконувати різні кроки, підскоки на неї і через неї в різних напрямках. Степ-платформу можна використовувати не тільки з метою виховання витривалості, як кардіотренажера, але  і використовувати для силових тренувань. «Степ» в перекладі з англійської мови буквально означає «крок». Крокова аеробіка дуже проста, вона не вимагає зайвого зосередження і концентрації думок на правильному засвоєнні тих чи інших рухів. Все, що потрібно -це уміти красиво ходити. Термін «аероб» означає той, що «живе в повітрі» або «використовуючий кисень». Вправи аеробів відносяться до таких видів фізичного навантаження, коли необхідна наявність кисню впродовж тривалого часу. Вони «висувають» організму вимоги, змушуючи його збільшувати споживання кисню. В результаті відбуваються сприятливі зміни в легенях, серці і судинній системі.

  Степ-аеробіка унікальна у своєму роді. Вона не потребує дорогих тренажерів. Достатньо самого мінімуму, який складається з крокової лавки (степу). Розмір лавки для степу може бути різним (в залежності від віку дітей): висота – 6-10 см, ширина – 22-25 см, довжина – 34-40 см. Поверхня степу обтягнута м’яким дерматином або ковроліном. Основна вимога для них- щоб було зручно на них займатися. Степ-сходинка (лава, дошка) допомагає координувати рухи, бути спритним та витривалим, сприяє формуванню постави, кістково-м’язового корсету, розвиває координацію рухів, серцево – судинну, дихальні системи, посилює обмін речовин в організмі, розвиває інтерес до занять із фізичної культури, естетичний смак, позитивно впливає на психічний стан дитини.

ПСИХОЛОГІЯ КОЛЬОРУ

ПРО ЩО РОЗПОВІСТЬ УЛЮБЛЕНИЙ КОЛІР ВАШОЇ ДИТИНИ

                                                                      

Залежно від того, який колір найчастіше використовує у своїх малюнках ваша дитина, можна виділити різні особливості її характеру.

«Жовті» діти

Жовтий – колір духовності, але водночас і небезпеки. Такі люди найбільше схильні до творчості. «Жовта» дитина – мрійник, фантазер, казкар, жартівник. Вона любить грати наодинці, полюбляє абстрактні іграшки : камінчики, гілочки, ганчірочки, кубики, пожвавлюючи їх силою своєї уяви. Коли малюк виросте, він буде віддавати перевагу різноманітній, цікавій роботі. Завжди буде у щось вірити, на щось сподіватися, прагнути жити майбутнім. Водночас у нього можуть виявлятися такі риси характеру, як непрактичність, прагнення уникнути ухвалення рішень, безвідповідальність.

«Червоні» діти

Червоний – колір крові, здоров»я, життя, енергії, сили, влади. Ці діти відкриті й активні. З ними важко батькам. Бо вони живі, неслухняні, збудливі, непосидючі. Коли вони виростуть, то висока працездатність визначатиметься прагненням досягти успіху, отримати результат, заслужити похвалу. Звідси наполегливість, егоїзм. Інтереси сьогоднішнього дня для них понад усе.

«Сині» діти

«Синя» дитина – спокійна, врівноважена, любить робити все не кваплячись. Із задоволенням лежить на дивані з книжкою, роздумує, все детально обговорює. Вона обирає задушевну дружбу з самовіддачею і самопожертвою, тому що, на противагу «червоним» дітям, їй приємно віддавати, а не отримувати. Часто діти обирають синій колір не тому, що вони спокійні, а тому, що в даний момент дуже потребують спокою.

«Фіолетові» діти

Такі діти живуть багатим внутрішнім світом і відрізняються артистизмом, вони дуже чутливі. «Фіолетова» дитина прагне справити враження, але при цьому здатна подивитися на себе з боку. Вона дуже вразлива, більше від інших потребує підтримки і заохочення.

«Зелені» діти

«Зелена» дитина вважає себе покинутою і дуже потребує материнської любові. Щоб вона не виросла консервативною, такою, що боїться змін, які у неї асоціюються з втратами, потрібне особливе творче виховання, розвиток відвертості, інтересу.

«Коричневі» діти

Приземлений, затишний і навіть приємний у невеликих дозах коричневий колір у «коричневих» дітей стає способом створення свого світу, надійного і закритого, маленького світу, який даватиме відчуття безпеки. Існує багато причин «коричневого» дискомфорту: слабке здоров»я, сімейні негаразди, участь у драматичних подіях і,нарешті, розумова неповноцінність.

«Чорні» діти

Чорний колір, як колір загрози, абсолютно протипоказаний дітям. Але якщо дитина віддає йому перевагу – це свідчить про передчасну дозрілість складної психіки і про стрес, який перевернув її в дитини. Чим більше чорний колір подобається дитині, тим сильніша загроза, тим драматичніший її стан.

«Сірі» діти

Іншу психологічну картину дає сірий колір, теж протипоказаний дітям. Він означає рутину, безпросвітність, відторгнення, бідність. Найчастіше «сірі» діти дуже тихі, несміливі, замкнуті. «Сіра» ситуація виникає,коли дитину відгородили чи вона сама відгородилася від інших дітей. Якщо людина не може визначити, чи подобається їй сірий колір, - це перша ознака втоми.

Блакитний колір говорить про свободу, безтурботність, схильність до зміни обстановки. Зазвичай його полюбляють хлопчики.

«Рожева» дитина зазвичай ніжна, слабка, боязка. Така дитина дуже залежить від оточення, потребує постійної підтримки. Коли рожевий колір обирає хлопчик, він як особистість виявляється сильнішим.

«Ліловому» кольору зазвичай віддають перевагу дівчатка. Він говорить про такі риси характеру, як слабкість, ніжність, почуття самотності, беззахисність. «Лілова» дитина часто занурена у свій власний світ і, як правило, дуже артистична.

ЯК ВЕСЕЛО ТА ЦІКАВО ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ПРОГУЛЯНКИ

Щоразу, готуючись до прогулянки з дітьми, вихователі зітхають: «Хоч би швидше вдяглися та взулися!» І щоб прискорити цей процес, вони починають активно допомагати дітям, вдаючись до вказівок і прямого втручання. А спробуйте інакше: не поспішайте! Оберіть спокійний, але чіткий ритм і використайте цей час, щоб:

• формувати в дитини навички самообслуговування;

• виховувати самостійність, бажання допомагати іншим та культуру спілкування;

• розвивати дрібну моторику рук;

• збагачувати чуттєвий досвід.

10 ЦІКАВИНОК ПРО УКРАЇНСЬКІ ВИШИВАНКИ

Вишита українська сорочка – це не просто одяг, це справжній оберіг. Ось вам кілька найцікавіших фактів про цей витвір мистецтва, які ви, можливо, не знали.

 1. Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі та всюди, де тіло було відкритим. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. А діткам при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.

2. Виявляється, вишиванки – один з найдавніших українських атрибутів. Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України. Археологи знайшли на Черкащині зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. Знахідка датувалась 6 ст. нашої ери. Такі ж сорочки приписувались трипільцям.

3. Сорочка завжди вишивалась жіночими руками, а тому несла сильний емоційний заряд, символізувала добро, любов і вірність. Давнє замовляння наших предків говорило: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Саме тому дівчата повинні були вишити своєму нареченому вишиванку до весілля.

4. До речі, про особливе значення чоловічої вишиванки, як символу кохання ходить ще одна легенда. Подейкують, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Іншим до такого сакрального ритуалу зась. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.

5. Першим модником, котрий поєднав вишиванку з буденним одягом став Іван Франко, котрий носив її під піджак і з сучасним вбранням. Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі. 

6. Кожен регіон України має свою особливу вишиванку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом. Фактично, кожна область може повихвалятись унікальними вишитими сорочками, притаманними тільки їй.

7. Першим ведучим, який з’явився  у прямому ефірі у вишиванці, став Андрій Шевченко. В такому вигляді він відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі". Згодом таку тенденцію підтримали й інші.

8. Дуже багато орнаментів, що використовуються в оздобленні вишиванок, сягають своїм корінням до язичницьких часів. Наприклад, солярні знаки (або "громовий знак", "колесо Юпітера") пов’язані з язичницьким небесним божеством Родом.  

9. Одним з найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. Розповідають, що колись турки і татари знищили практично всіх місцевих чоловіків, тому жінки впродовж кількох поколінь вдягали саме такі сорочки. А у боршівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, одягнута саме у таку вишиванку.

10. Орнаменти, якими прикрашають вишиванки, стали настільки популярними, що тепер ними оздоблюють не тільки сорочки! Останнім часом в українців з’явився новий тренд – автовишиванка. Автомобілісти прикрашають свої транспортні засоби спеціальними наліпками. Для кожного замовника створюється особливий дизайн.

Як обробляти дитячі іграшки у дошкільному закладі

Як поводитися з іграшками в дошкільному навчальному закладі?

Найперше необхідно проглянути Санітарний регламент.

    Нові іграшки перед надходженням у групові приміщення:

ü  миють:

– із милом протягом 15 хв.

– проточною водою – за температури +37 °С

ü  висушують на повітрі.

Після миття іграшки віджимають, якщо вони:

ü  гумові

ü  пінополіуретанові

ü  пінолатексні

ü  пластизольні тощо.

Ці правила незастосовні до м’яких іграшок.

   Оброблення іграшок, якими граються у групі.

Іграшки, якими діти граються в групі, миють щодня:

ü  щіткою

ü  в гарячій воді з милом або 2%- ним розчином питної соди

ü  у спеціальній промаркованій ємкості.

Частоту миття визначають з огляду на вік дітей:

ü  ранній — двічі на день

ü  дошкільний — раз наприкінці дня.

Після миття іграшки:

ü  ретельно прополіскують під проточною водою за температури +37 °С

ü  висушують.

Одяг для ляльок перуть і прасують, зважаючи на ступінь його забруднення.

М’які іграшки:

ü  дезінфікують бактерицидними лампами

ü  щоденно

ü  у кінці дня

ü  протягом 30 хв.

ü  на відстані 25 см від інших іграшок в приміщенні, де немає дітей.

Чисті іграшки, не використовувані в освітньому процесі, зберігають:

ü  в окремій шафі

ü  місці, передбаченому для зберігання чистих речей.

   Оброблення іграшок, якими граються на вулиці.

Іграшки, якими діти грають на вулиці, миють так само, як групові, після кожної прогулянки:

ü  зі щіткою в гарячій воді з милом або 2%- ним розчином питної соди

ü  у спеціально відведеній ємкості з відповідним маркуванням.

Вимиті й просушені іграшки зберігають у спеціально відведеному місці.

Як навчити дітей ставити запитання по суті

     Готуючи старших дошкільників до навчання у школі, дуже важливо навчити їх стави­ти запитання по суті. Для цього потрібно насамперед освоїти кілька нехитрих, але вкрай важливих правил.

·         Запасіться часом. Спілкуючись із дитиною, бажано нікуди не поспішати або хоча б мати «про запас» зайві п’ятнадцять -двадцять хвилин.

·         Вислуховуйте дитину до кінця. Навіть якщо вам здається, що ви з перших слів зрозуміли, що саме хоче запитати дитина, обов’язково дослухайте її до кінця. По-перше, може виявитися, що вона має на увазі не зовсім те, що вам здалося спочатку, а по-друге, так ви засвідчите значущість дитячого запитання.

·         З’ясовуйте, про що йдеться. Якщо вам не цілком зрозуміла суть запитання, не відмахуйтеся від нього одразу як від недоречного, а уточніть, що саме цікавить малюка.

·         Конкретизуйте запитання дітей. Діти дошкільного віку далеко не завжди здатні чітко сформулювати те, що вони мають на увазі. Тож уточніть формулювання, запропонуйте дитині варіант точнішого і конкретнішого запитання, скажімо: «Ти хочеш знати, навіщо в підручнику використовують літери різної величи­ни?», «Ти не зрозумів, як відрізнити круги від овалів? » тощо.

·         Не бійтеся повторюватися. Навіть якщо дошкільник уп’яте ставить одне й те саме запитання, постарайтеся не дратуватися. У п’яти -шестирічних дітей пам’ять ще дуже короткотривала, тому не все у поясненнях дорослого діти здатні запам’ятати з першого разу, особливо коли пояснення стосуються зовсім нових, незвичних для дошкільників сфер діяльності: читання, розв’язання задач тощо. Тож у кожному конкретному випадку за допомогою навідних запитань з’ясовуйте, що саме дитина не розуміє у ваших поясненнях, і знаходьте інший, доступніший для неї варіант відповіді на її запитання.

·         Не соромтеся не знати. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, не соромтесь у цьому зізнатися. Запропонуйте дитині разом пошукати відповідь у підручнику, енциклопедії чи інтернеті.

·         Правильно ставте запитання самі. Розмовляючи з дитиною, чітко формулюйте власні запитання, використовуйте прийняті в таких випадках мовні формули:

–  Я хочу тебе запитати…;

–  Скажи, будь ласка,…;

–  Мені цікаво…;

–  Як ти вважаєш…

·         Вислуховуйте дитячі відповіді уважно, не перебиваючи.

Лише уважне і поважливе ставлення дорослих до дитини під час спілкування сприя­тиме стимулюванню її мовленнєвої активності. Завжди задовольняйте цікавість малюків і заохочуйте їх пізнавальну активність схваленням.