Музична казка про Мажор і Мінор

Сталася ця історія дуже давно.  У одному славному містечку на березі річечки з красивою назвою Мелодія жили-поживали нотки. Було ноток всього сім.

Жили вони дружним нотним станом, не сумували. Веселими були нотки, багато пісеньок вигадували і частенько виступали на різних святах.

Одного дня навесні, коли на деревах стали з’являтися листочки, а на галявинах розпустилися перші квіти, нотки вирішили влаштувати пісенний фестиваль.

Скрипковий Ключ Музикашка запросив нас всіх взяти участь у святі.

— Чим слухачів радувати будемо? — запитав він у присутніх на галявині ноток. — Нові пісеньки вигадали?

— Звичайно, звичайно! — загаласували нотки. — Ми всі написали багато різних пісеньок: і веселих, і сумних.

— Ну що ж, — похвалив їх Скрипковий Ключ, — призначимо день репетиції. Кожна з вас заспіває свої пісеньки. Відберемо кращі і складемо концертну програму.

Вирішили зібратися в суботу на галявині біля річки. День вихідний, ноткам не потрібно буде бігти в музичну школу.

Але ні в суботу, ні в неділю зібратися на галявині ноткам не вдалося. Річ у тому, що в піднебінні оселилася грізна чорна Хмара( музкерівник викладає грізну хмару) і з ранку до вечора поливала все довкола осоружним холодним дощем. Дощ то посилювався, то припинявся ненадовго. Все довкола було мокрим, і нотки зовсім засумували.

— Що ж нам робити? — запитувала у всіх нотка МІ, — як же тепер репетирувати? Стільки грязюки довкола!

— Нічого, — утішала всіх нотка СОЛЬ, — не вічно ж цей дощ тривати буде! Сонечко вигляне, і все налагодиться.

— Як же, налагодиться, — вступила в розмову нота ФА, — дивитеся, яка ця Хмара величезна, незграбна. Вона ні за що з піднебіння сама не піде. Потрібно її як- небудь  прогнати.

— Як же її прогнати? Ми ж маленькі, нам з нею не впоратися, — пропищала нотка СІ.

— Треба на допомогу Вітер покликати. Вже він-то її прожене.

— Як же ми його покличемо? — вигукнули ДО і РЕ разом. Він гуляє невідомо де, щось його давненько не видно.

— Напевно, до моря відлетів повітрям морським подихати, — підсумувала МІ. Треба своїми силами справлятися.

— А знаєте що? — запропонувала завжди весела ЛЯ, — давайте ми Сонечко покличемо, воно Хмару і прожене!

— Як же ми його покличемо? — заторохтіли нотки, — та хіба воно нас почує?

— Ми йому пісеньку заспіваємо: веселу, барвисту, веселкову. Сонечко такій пісеньці зрадіє і вийде на піднебіння. Давайте, ноти, вибирайте собі кольори за смаком. Пісеньку вигадуватимемо.

Зраділи нотки. Відправилися по своїх кімнатках вбрання собі підбирати. І ніхто з них не помітив, що весь цей час їх розмову уважно слухав завжди похмурий дід Мінор. Дуже йому не хотілося, щоб на піднебінні Сонечко сяяло.

-Куди приємніше грозова Хмара! — роздумував Мінор, — сумно, сиро, спати хочеться. Благодать! Бач, чого ці вертихвістки придумали. Не бувати тому! Не бачити їм Сонечка!.

Задумав Мінор перешкодити ноткам. Поки вони по своїх кімнатах убиралися, викрав він веселушку – сміховинку ЛЯ (музкерівник забирає ноту з нотного стану). Потягнув він її у високу башту, що на околиці містечка підносилася, і замкнув на самому верху.

Зібралися нотки, всі гарно вбрані, красиві. Принесли папір, олівці кольорові, щоб пісенька і в нотному зошиті яскравою, веселковою вийшла.

-А де ж ЛЯ? – сполошилася нотка РЕ. Щось вона затримується. Чи не сталося чого?

— Піду і покваплю її, — запропонувала ДО, а то без неї починати не можна, красивої музики не вийде.

Повернулася ДО засмучена. Ніде подружку не знайшла.

— Куди ж вона пропала? — здивувалися нотки,  як же тепер бути? Без ЛЯ пісеньки веселої — не вийде.

А в цей час нотка ЛЯ сиділа в башті і голосно співала свої найвеселіші пісеньки. Вона не звиклася сумувати. Раптом хто-небудь почує і визволить її з полону.  На лужку біля башти пас своїх овечок пастушок. Був він пустотливим і веселим.

Почув пастушок завзяті пісеньки, поглянув на башту і побачив там нотку:

— Ти чого так високо забралася? Не страшно тобі?

— А мене сюди Мінор притягнув і на ключ замкнув, — поскаржилася ЛЯ.

Розповіла вона пастушку про те, що нотки вирішили Сонечку веселкову пісеньку вигадати, а Мінор перешкодити їм хоче.

— Я тобі допоможу, — утішив її пастушок. — Почекай, зараз я дядечка Мажора покличу, він розбереться з цим Мінором!

Дядечко Мажор — добряк відомий, друзів завжди виручити радий. Настрій у нього веселий, радісний.

Двері в башту Мажор запасним ключем відчинив і випустив нотку ЛЯ на свободу.(музкерівник повертає ноту ля на нотний стан)

Нарешті всі нотки разом зібралися. Пісеньку швидко вигадали. Дуже завзятою, дзвінкою вона вийшла, та до того ж всіма барвами веселки переливалася.

Справжня веселкова пісенька!  Лише нотки свою пісеньку заспівали, як прилетів звідкілясь Вітер. Почув він, як весело пісня звучить, як ноткам хочеться, щоб Сонечко знов на піднебіння повернулося, і прогнав злу Хмару  Тут і Сонечко виглянулоПосміхнулося широко, землю променями відігріло, нотки приголубило.  Зраділи нотки. Тепер і до свята готуватися можна! Ось що справжня дружба робить!